24 лютого 7:07, дзвінок від сестри… далі розділилось в мене все на «до» та «після»… і з того часу, як воїни «фігачимо» тут на всіх фронтах… а на фоні своїх думок безкінечно чую:
•
Україно, свята мати героїв, зійди до серця мого,
прилинь бурею вітрів кавказьких,
шумом карпатських ручаїв,
боїв славного завойовника батька Хмеля,
тріумфом і гуком гармат революцій,
радісним гомоном Софійських дзвонів.
Нехай душа моя в тобі відродиться,
славою твоєю опроміниться,
бо ти, Пресвята, все життя моє,
бо ти все щастя моє.
Задзвени мені брязкотом кайданів,
скрипом шибениць в похмурі ранки,
принеси мені зойки катованих у льохах,
у тюрмах і на засланнях.
Щоб віра моя була гранітом,
щоб росла завзяттям міць,
щоб сміло йшов я в бій,
так, як йшли герої за тебе, Свята,
за твою славу, за твої святі ідеї.
Щоб помстити ганьбу неволі,
потоптану честь, глум катів твоїх,
невинну кров помордованих дітей твоїх,
величну смерть героїв української нації
і тисяч інших незнаних нами,
що їх кості порозкидані або тайком поховані.
Спали вогнем життєтворчим всю кволість у серці моєму,
страху нехай не знаю я, й не знаю що таке вагання.
Скріпи мій дух, загартуй волю,
в серці замешкай моєму, зрости мене до ясних чинів
і розпливуся в тобі та вічно житиму в тобі,
Відвічна Україно: свята , могутня і соборна!
(С) Осип Мащак написав це кров‘ю на стіні у в‘язниці у Львові в 1936 році
•
Ми перемогли ще з перших секунд і продовжуємо перемагати щодня та щохвилини. За нами світло! 💙💛
Я забрала рядки про смерть, бо ми не вмирати збираємось, ми жити хочемо на своїй землі! ...
