tumblr_odid8nSFt61s1g0d5o2_r1_1280 - Галерея - Kirsten Erin – Personal Blog

Бути жінкою означає бути собою, незалежно від того, як часто суспільство намагається нас визначити або обмежити рамками.

Жіночий голос — це більше, ніж просто слова. Це спосіб показати світу, хто ми є насправді, поза стереотипами, поза очікуваннями, поза тиском бути кимось іншим.

Занадто довго жінок вчили замовчувати свої справжні бажання та прагнення.

Наше суспільство часто стигматизує сильну, незалежну жінку, нав’язуючи їй правила, ким вона має бути, як повинна виглядати і про що говорити. Але правда в тому, що жінка має право обирати свій шлях, свою свободу і свою індивідуальність.

Самовираження — це не розкіш, це необхідність.

Кожна з нас має право говорити про те, що важливо для неї, відстоювати свої кордони, створювати свою реальність і не підлаштовуватися під чужі очікування.

Повага до жінки починається з поваги до її права бути собою.

Настав час для світу почути жінок такими, якими вони є, без масок і без фільтрів. Час відкинути нав’язані стереотипи і почати цінувати справжню, живу, унікальну особистість кожної.

Свобода бути собою — це не просто привілей, це наше право.

Кожен жіночий голос, кожен акт самовираження — це крок до більш вільного, чесного і справедливого світу.

І коли нас намагаються зобразити неправильно, загнати у вузькі рамки упереджень чи зневажливих образів, ми маємо право сказати: «Це не про нас».

Ми не приймемо образів, які знецінюють наш досвід і нашу силу. Ми не мовчатимемо, коли мова йде про те, як представляють нас.

Кожна жінка заслуговує бути побаченою, почутою і зрозумілою такою, якою вона є — без викривлених лінз чи примітивних стереотипів. І ми продовжимо стояти на захисті цього права.

•••
p.s. це моя особиста рефлексія ситуації із тур. серіалом та трактуванням образу української жінки в ньому (прелюдія є в пості @ukraine.tr) ...

Цікаво, як люди діляться «психологічними нагадуваннями» та мудрими цитатами,
та забувають поставити собі питання:

• Чи стосуються ці слова тебе самої / самого?
• Чи поважаєш ти чужі кордони так само, як вимагаєш поваги до власних?
• Чи цінуєш ти інших, як хочеш, щоб вони цінували тебе?
• Чи ти чесний/чесна з собою у стосунках із близькими?
• Чи здатен/здатна ти визнавати свої помилки і працювати над ними?
• Чи приймаєш ти критику так само, як вмієш критикувати інших?
• Чи не є ти сам / сама абʼюзером, тираном, маніпулятором, про яких репостиш рілси?

Самоусвідомлення — це не лише про те, щоб помічати поведінку інших, але й свою власну.

Справжній розвиток починається тоді, коли ми не лише говоримо про здорові стосунки, а й практикуємо їх.

Пам’ятаймо: повага і кордони діють в обидві сторони. ...

Часом ми намагаємося уникнути реальності, обираючи шлях найменшого опору. Але уникнення не приносить довгострокового полегшення, воно лише затягує нас у безкінечний цикл боротьби з самими собою.

Важливо нарешті усвідомити, що дорослість не полягає лише в накопиченні досвіду, а в здатності приймати відповідальність за своє життя та свої дії.

Як часто ми бачимо в інших те, що нас дратує або засмучує? Це не випадковість. Реакції на інших людей — це віддзеркалення наших власних внутрішніх станів і невирішених питань. Важливо розпізнати ці віддзеркалення, щоб зрозуміти себе краще і піти в свій ріст.

Розвиток починається з чесності перед собою.

Усвідомлення своїх зон розвитку, розпізнавання агресії чи інших неприємних почуттів — це перші кроки до трансформації. Іноді, щоб дійсно рухатися вперед, потрібно навчитися захищати свої кордони або визнати свою відповідальність за ситуацію.

Зробити вибір на користь любові до себе — це не завжди м’якість і комфорт. Іноді це про відстоювання своїх кордонів, інколи — про здатність приймати власні недосконалості та працювати над ними. Цей шлях вимагає відваги, але він відкриває двері до справжнього внутрішнього зростання та гармонії. ...

«Проковтнула» цю книгу за ніч.

Як психолог, я бачу, як книги можуть віддзеркалювати наші найглибші переживання та викликати важливі питання, які ми часто уникаємо. Наприклад, «Покинь, якщо кохаєш» Коллін Гувер показує нам складність кохання, межу між пристрастю та болем. Це не просто роман, а дзеркало, яке змушує нас заглянути в себе.

❞ А що, якщо це насправді не кохання?❞
— спитаєте ви. І я відповім: це питання, яке ми рідко ставимо собі, коли закохані. Часто ми плутаємо кохання з чимось, що здається пристрастю, але насправді руйнує нас зсередини. Гувер майстерно показує, як легко можна втратити себе, намагаючись зберегти стосунки, які насправді нас нищать.

❞Чи справді він мене любить, якщо боляче?❞
— ще одне питання, яке може виникнути під час читання. Психологічно це про розуміння власних кордонів і прийняття рішення, яке йде всупереч бажанню «зберегти» те, що вже зруйновано. Адже справжня любов не лише дає крила, але й має бути безпечною, емоційно та фізично.

❞Ми зростаємо разом або лише знищуємо один одного?❞
— важливе питання, яке може пролунати у вашій голові. Любов повинна приносити радість, підтримку і відчуття безпеки, а не страх і тривогу.

Із книги: “Він не зміниться, і це не моя провина.” Ці слова пронизують до самого серця, тому що вони відкривають ту гірку правду, яку багато хто з нас намагається не помічати.

Якщо ви колись відчували, що любов вас більше ранить, ніж радує, знайте, що це не нормально. Ви заслуговуєте на стосунки, де панує взаємоповага, підтримка і безпека.

❞А що, якщо час відпустити?❞— можливо, це найскладніше питання, але також і найважливіше. Іноді потрібно відпустити те, що ми колись вважали ідеальним, щоб знайти справжнє щастя.

Будьте чесні з собою.
❞ Просто пливи.❞— 🐠 Дорі

Фільм ще не бачила, а ви? ...

Момент, коли я нагадую собі, що кожна людина, яка сідає навпроти мене, — це окремий всесвіт.

Її слова, її страхи, її радощі — все це не можна виміряти моїм досвідом. І я, як уважний дослідник, повинна лише відкрити її світ, не судячи, не порівнюючи. Просто слухати. І бути поруч.

З кожним новим реченням, з кожним глибоким поглядом ми починаємо будувати довіру. Це як тонка нитка, яку обережно плетеш між двома людьми. І, коли ця довіра нарешті з’являється, ми разом вирушаємо у подорож її внутрішнім світом. Там, де живуть страхи, сором, вина. Там, де ховається потреба в близькості. І тут ми починаємо справжню роботу.

Це вже не просто сеанс. Це спільний шлях, де я, з усією своєю людяністю, йду поряд, підтримуючи кожен її крок. І знаєте що? Я не боюся. Я просто вдячна за можливість бути частиною цієї подорожі. ...

Ловлю потяг ділитись тим, що вивчаю, тому постів на психологічні теми буде більше. Та й почну тоді прямо з цих потягів.

Розкажу вам цікаві ідеї Фройда про потяги і як вони впливають на наші бажання та поведінку. Спойлер: це не просто теорія, а те, що ми відчуваємо щодня!

💭 Що таке потяг?
Фройд порівнює потяг із постійною силою, яка штовхає нас до дій. Уявіть: ви відчуваєте невеличке бажання скуштувати щось смачне після важкого дня. Це не просто голод, а потяг до задоволення!

🔑 Основні характеристики потягів:
1. Сила: Потяг завжди активний і шукає вихід.
2. Ціль: Зменшення внутрішнього напруження.
3. Об’єкт: Той, на кого або на що спрямований потяг, постійно змінюється.
4. Джерело: Фізичний процес у тілі, який впливає на психіку.

⚖️ Два основні потяги:
- Ерос (життєва сила): Це бажання до життя, любові, творчості. Наприклад, коли ви хочете створити щось нове, як, наприклад, малюнок або бізнес.
- Танатос (сила смерті): Це прагнення до руйнування і агресії. Наприклад, коли ви відчуваєте злість і хочете щось розбити або кричати.

❤️ Лібідо:
Фройд увів поняття «лібідо» для позначення енергії наших сексуальних бажань. Він вважав, що наші дії часто визначаються конфліктом між лібідо і нашими бажаннями до самозбереження. Наприклад, ви можете хотіти провести вечір з коханою людиною (лібідо), але при цьому відчувати потребу працювати над проєктом (потяги Я).

💡 Цікава думка:
Фройд вважав, що наші потяги можуть трансформуватися і приймати нові форми протягом життя, впливаючи на нашу особистість і поведінку. Наприклад, агресивні потяги можуть перетворитися у спортивну активність або творчість.

🫂 Як це стосується нас?
Розуміння своїх потягів допомагає краще зрозуміти себе, свої внутрішні конфлікти і мотиви. Це знання може бути корисним для особистого розвитку і покращення взаємин.

🔖 Збережіть для себе цей пост.

Поділіться своїми думками в коментарях!
Чи помічаєте ви свої потяги? Якщо на філософію не вистачає часу, то просто напишіть куди на фото впав ваш погляд? (пі.сі. це теж про потяг)

Які ще теми ви хотіли б обговорити? (стосунки, стрес, самооцінка, травми і тд) ...

...

Bu savaşın en büyük paradoksunun ne olduğunu biliyor musunuz?!
Biz Ukraynalılar için hala bir şok olan şey, hiç kimseyle savaşmamış ve başka ülkelerin topraklarını almamış bir ülkeye böyle bir şey yapılabileceğidir, ve tüm dünyanın gözü önünde bunu yapıyorlar ve herkes sadece iç çekiyor.
21. yüzyılda buna izin veren herkes…

Source: x.com - Ksenia18370214

Знаєте в чому найбільший парадокс цієї війни?!
Що для нас , українців - це досі шок, що таке можуть творити з країною, яка ні з ким не воювала і не забирала чужих земель, а її паплюжать на очах всього світу, і всі тільки зітхають
Виб**дки всі, хто допустив таке в 21 столітті. ...

Роздум: Чому консультація з психологом / психотерапевтом не те саме, що розмова за кавою з подругою?

Сьогодні, переглядаючи коментарі під одним із постів про важливість психологічної допомоги, я натрапила на думку, що “краще за ці гроші піти в кафе і пожалітися подрузі”. Це змусило мене замислитись: чому деякі люди сприймають психотерапію як щось непотрібне чи надмірне?

По-перше, звернення до психолога — це не просто “пожалітися на життя”. Це професійна допомога, яка включає в себе розуміння глибинних психологічних процесів, використання наукових методів та технік.

Психологи та психотерапевти проходять багаторічне навчання, щоб навчитись розпізнавати, розуміти та допомагати із різноманітними емоційними та поведінковими проблемами, розладами, стосунками тощо.

По-друге, дружня підтримка — хоч і важлива — не може замінити кваліфіковану психотерапевтичну допомогу.
Друзі можуть підтримати, але їхня допомога заснована скоріше на особистих досвідах та емпатії, а не на професійному аналізі чи клінічному підході.

Також важливо зазначити, що психотерапевтичні стосунки забезпечують конфіденційність та нейтральне ставлення. Коли ми ділимося турботами з друзями чи близьким, які рідко можуть бути нейтральними, це може вплинути на наші взаємини, а іноді й накласти відбиток на сприйняття нас як особистості.

«Жалітися подрузі» у кафе може бути чудовим способом виплеснути емоції, але це не замінить професійний підхід у вирішенні глибинних психологічних питань.

Витрати на психотерапію — це інвестиція в особистий добробут та ментальне здоров’я, яка може забезпечити значно більш стійкі та ефективні результати.

Міцне психічне здоров’я — це не розкіш, а необхідність.

Замість того, щоб зводити його до простої “балачки за кавою”, давайте визнаємо цінність та важливість професійної психологічної допомоги.

Чи можуть друзі / партнер / батьки замінити психотерапевта? (питання до тих, хто мав досвід роботи з психотерапевтом) ...

I live abroad, but every day of mine is dedicated to Ukraine. Despite being far from the front, is the war really that distant?

Before the war, life was completely different, but I no longer remember it. Unfortunately, Russia has taken away from me... from us a peaceful existence, and every day my fellow citizens perish on their native land. Among them are people I knew, respected, and considered co-creators of modern Ukraine. The best Ukrainians are dying, irreplaceable by anyone, ever!

It turns out the world is not always fair, and the peace system often proves powerless in the face of real threats. However, we must not remain indifferent! Each of us can help Ukraine, even from abroad. Financial and informational support are vital resources in the fight for the country’s future.

If you are not ready to fund military needs, consider supporting social projects: helping children affected by the war, or shelters for animals who have also become victims.

Our collective response to the evil that seeks to spread beyond Ukraine can and must stop it. Inaction can lead to even greater tragedies in the future. Let our response be courageous! ...